-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в knigolub

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 10.01.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 131

Рецензия. Люко Дашвар. РАЙ.центр

Воскресенье, 26 Декабря 2010 г. 23:47 + в цитатник
Вечный_Бродяга все записи автора

Де шукати рай

 

Где искать рай

 

Якщо, взявши до рук „РАЙ.центр”, ви чекаєте від Люко Дашвар чергового любовного роману з українським колоритом, то вас спіткає розчарування. Цей роман уже не вписується у вузькі рамки суто історії про кохання, оскільки пропонує читачам значно більше. І в цьому, на мою думку, можна вбачати зростання майстерності письменниці, перехід на нову сходинку у її творчості.

 

Если, взяв в руки "РАЙ.центр", вы ожидаете от Люко Дашвар очередного любовного романа с украинским колоритом, то вас постигнет разочарование. Этот роман уже не вписывается в узкие рамки сугубо истории о любви, поскольку предлагает читателям значительно больше. И в этом, как мне кажется, можно увидеть рост мастерства писательницы, переход ее на новую ступеньку в творчестве.

 

Про що ж цей роман? Якщо двома словами – про життя. Мабуть, однозначно сказати важко, оскільки минуле і теперішнє, фантастика та добре відомі нам реалії сьогодення, любов та влада тісно сплелися тут у сюжетний клубок, розплутати який авторка дозволить вам тільки під кінець. Головні персонажі твору – сучасні студенти та можновладці, а місце дії – Київ. Усе починається з романтичного, шаленого кохання Макса та Люби, а закінчується цілком прагматично – холодною війною між двома посадовцями, Сердюком та Коноваленком, що розгортається у віддаленому райцентрі, до якого їм, по суті, й діла нема.

Хронологічно зображені у романі події розгортаються протягом трьох днів, проте книжка значно об’ємніша часово. І це відіграє суттєву роль як для сюжету, так і для проблематики твору, оскільки пояснює причини та мотиви тих чи інший дій і подій. Спогади Володимира Сердюка, його життєва історія, що авторка розгорнуто її змалювала, вводить у твір час його молодості. А це, своєю чергою, дає нам досконалий портрет сучасного посадовця та його минулого. А завдяки двом примарним серденятам, Микишці та Свирі (їх і привидами назвати важко, бо з привидом зазвичай асоціюється щось потойбічно-погане, а вони відіграють тут суто позитивну роль), автор вводить як тло давноминулі часи за гетьманування Дорошенка. І це особливо важливо для порівняння України сучасної та України колишньої, яке неакцентовано проводить авторка протягом усього твору. Це важливо для оцінки морального стану нинішніх українців, чистоти їх душ. І дорошенкові серденята тут – як лакмусовий папірець – хто бачить їх, ще чистий душею, а хто ж ні – пропаща душа. Тому й не дивно, що у столичному Києві, який вони спершу прийняли за рай, їх майже ніхто не бачить, а от у віддалених містах і містечках – „Так онде Україна поховалася! По райських центрах, де слава гула. Чистих душ по тих центрах докупи зібрала – це ж ніяких цурпалків не вистачить, аби порахувати”.

 

О чем же этот роман? Если в двух словах – о жизни. Наверно, однозначно сказать трудно, поскольку прошлое и настоящее, фантастика и хорошо известные нам реалии нынешнего времени, любовь и власть тесно сплелись здесь в сюжетный клубок, распутать который автор позволит вам только под конец. Главные персонажи произведения – современные студенты и власть предержащие, а место действия – Киев. Все начинается с романтичной, безумной любви Макса и Любы, а заканчивается совершенно прагматично – холодной войной между двумя должностными лицами, Сердюком и Коноваленком, которая разворачивается в отдаленном райцентре, до которого им, по существу, и дела нет.

Хронологически описанные в романе события разворачиваются в течение трех дней, однако книга значительно объемнее во временном плане. И это играет существенную роль как для сюжета, так и для проблематики произведения, поскольку объясняет причины и мотивы тех или иных действий и событий. Воспоминания Владимира Сердюка, его жизненная история, которую автор подает развернуто, вводит в произведение время его молодости. А это, в свою очередь, дает нам совершенный портрет современного должностного лица с его прошлым. А благодаря двум призрачным серденятам, Микишке и Свире (их и привидениями-то назвать трудно, потому что с привидением обычно ассоциируется что-то потусторонне-плохое, а они играют здесь исключительно позитивную роль), автор вводит как фон далекие времена гетманства Дорошенка. И это особенно важно для сравнения Украины современной и Украины прошлой, которое неакцентированно проводит автор в течение всего произведения. Это важно для оценки морального состояния нынешних украинцев, чистоты их душ. И дорошенковы серденята здесь – как лакмусовая бумажка – кто видит их, еще чист душой, а кто же нет – пропащая душа. Поэтому и не удивительно, что в столичном Киеве, который они сначала приняли за рай, их почти никто не видит, а вот в отдаленных городах и городках – "Так вон где Украина попряталась! По райским центрам, где слава гудела. Чистые души в тех центрах вместе собрала – это же никаких щепок не хватит, чтобы посчитать".

 

Читать дальше...

Рубрики:  Рецензии
Метки:  



 

Добавить комментарий:
Текст комментария: смайлики

Проверка орфографии: (найти ошибки)

Прикрепить картинку:

 Переводить URL в ссылку
 Подписаться на комментарии
 Подписать картинку