-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в knigolub

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 10.01.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 131

Рецензия. Маріанна Малина. Випалений шлях. Фіолетові діти-2

Суббота, 01 Мая 2010 г. 22:19 + в цитатник
Вечный_Бродяга все записи автора

 

Випалений шлях” – новий роман Маріанни Малиної

 

«Выжженный путь» - новый роман Марианны Малиной

 

V весняний книжковий ярмарок „Медвін” крім багатьох інших подій приніс нам і презентацію нової книжки Маріанни Малиної „Випалений шлях”, продовження її славнозвісного роману „Фіолетові діти”. Я впевнена, хто цікавиться творчістю цієї письменниці та мав нагоду відвідати ярмарок, той уже давно придбав і прочитав цей твір.

 

V весенняя книжная ярмарка „Медвин” кроме многих других событий принесла нам и презентацию новой книжки Марианны Малиной „Выжженный путь”, продолжение ее знаменитого романа „Фиолетовые дети”. Я уверена, кто интересуется творчеством этой писательницы и имел возможность посетить ярмарку, тот уже давно приобрел и прочитал это произведение.



 

З перших же сторінок твору можна впізнати почерк авторки. Та ж сама гарна колоритна мова, невеликі ліричні відступи, що допомагають зануритися в атмосферу сну чи роздумів головного героя, добре підібрана за стилістикою лексика відповідно до мовців (дітей-підлітків, охоронців-„гоблінів”, викладачів, провидиці Світлани). У „Випаленому шляху” проявляються також характерні для Маріанни Малиної напруга та гостросюжетність. Буквально на другій сторінці відбувається зав’язка, що є свідченням динамізму твору. Якщо події першої половини роману розгортаються досить повільно, змальовуючи послідовно кілька років, то темп починає зростати наприкінці І частини, а відповідно до того й динамізм. Частина ІІ і ІІІ – це вже просто величезна снігова куля подій та різноманітних тривожних випадків, що трапляються з головним героєм. Словом, не відірватися. Однак про все по порядку.

„Випалений шлях” деякою мірою можна лише умовно назвати продовженням „Фіолетових дітей”. Я кажу умовно, оскільки часово це їх передісторія, в якій ідеться про маленького хлопчика, як ми згодом довідуємося, Арсенія. Про те, як він дізнався про свої здібності, як потрапив у спеціалізовану школу, де навчався їх використовувати, словом, як став на шлях „справжнісінького виродка”, яким ми бачимо його першому романі.

 

С первых же страниц произведения можно узнать почерк автора. Тот же красивый колоритный язык, небольшие лирические отступления, которые помогают погрузиться в атмосферу сна или размышлений главного героя, хорошо подобранная за стилистикой лексика в соответствии с тем, кто говорит (дети-подростки, охранники-„гоблины”, преподаватели, провидица Светлана). В „Выжженном пути” проявляются также характерные для Марианны Малиной напряжение и остросюжетность. Буквально на второй странице происходит завязка, что свидетельствует о динамизме произведения. Если события первой половины романа разворачиваются достаточно медленно, изображая последовательно несколько лет, то темп начинает расти в конце І части, а, соответственно, и динамизм. Часть ІІ и ІІІ – это уже просто огромный снежный ком событий и разнообразных тревожных случаев, которые случаются с главным героем. Словом, не оторваться. Однако обо всем по порядку.

„Выжженный путь” в некоторой степени можно лишь условно назвать продолжением „Фиолетовых детей”. Я говорю условно, поскольку по времени это их предыстория, в которой речь идет о маленьком мальчике, как мы впоследствии узнаем, Арсение. О том, как он узнал о своих способностях, как попал в специализированную школу, где учился их использовать, словом, как стал на путь „самого настоящего выродка”, которым мы видим его первом романе.

 

  

„Випалений шлях” суттєво відрізняється від „Фіолетових дітей” за формою. Перший роман – це містичний детектив, в центрі якого стоїть самогубство/вбивство Олени. Від цього по суті починається розвиток усіх подій, а зокрема намагання Дарини дізнатися, що ж насправді сталося і якою мірою в цьому замішані діти, фіолетові діти. Головна героїня виступає тут у ролі сищика, хоча, звичайно, твір характеризують і деякі риси фантастичного, гостросюжетного роману, трилера. У „Випаленому шляху” ситуація суттєво відрізняється. У романі відбувається кілька вбивств, однак вони є не зав’язкою сюжету, а швидше черговим етапом розвитку подій. Розслідування як такого немає, та й Арсенія важко назвати сищиком. Це історія хлопчика, що намагається усвідомити, хто він є насправді. Убивство (рідше просто злочин) – одна з основних умов написання детектива, і лише у дуже небагатьох випадках детектив розгортається на основі розслідування якоїсь таємниці. Якщо ж узяти до уваги, що у другій половині роману Арсеній докладає всіх зусиль, щоб розкрити таємницю свого народження, того, ким були його батьки, і чого за ним усі так полюють, то „Випалений шлях” можна якоюсь малою мірою назвати містичним детективом. Проте я би швидше визначила його як пригодницький гостросюжетний роман, з елементами трилера та роману-загадки, оскільки таємниця та її розкриття стає основним фактором розгортання подій наприкінці роману. Крім того, у романі присутні й деякі елементи роману виховання, оскільки у ньому зображено шлях дорослішання Арсенія, його поступове усвідомлення своїх можливостей та вміння ними користуватися, осягнення певних життєвих істин. Якщо на початку роману це просто дитина, то в кінці – сформована доросла людина, хай і у розпачі, яка сама обирає свій шлях. Підтвердженням цього слугує також і назва. Оминаючи її головне значення (Via combusta – як «ділянка на небі між двох знаків зодіаку, цих стрілок небесного годинника – Стрільця і Скорпіона»), неможливо не погодитися, що це також і символічна характеристика життєвого шляху Арсенія, оскільки у минулому в нього лишилися смерті дорогих людей, важкі випробування та спалені мости.

 

„Выжженный путь” существенно отличается от „Фиолетовых детей” по форме. Первый роман – это мистический детектив, в центре которого стоит самоубийство/убийство Елены. С этого, в сущности, начинается развитие всех событий, а в частности попытки Дарины узнать, что же на самом деле произошло и в какой мере в этом замешаны дети, фиолетовые дети. Главная героиня выступает здесь в роли сыщика, хотя, конечно, произведение характеризуют и некоторые черты фантастического, остросюжетного романа, триллера. В „Выжженном пути” ситуация существенно отличается. В романе происходит несколько убийств, однако они являются не завязкой сюжета, а скорее очередным этапом развития событий. Расследования как такового нет, да и Арсения тяжело назвать сыщиком. Это история мальчика, который пытается осознать, кто он есть на самом деле. Убийство (реже просто преступление) – одно из основных условий написания детектива, и только в очень немногих случаях детектив разворачивается на основе расследования какой-то тайны. Если же принять во внимание, что во второй половине романа Арсений прилагает все усилия, чтобы раскрыть тайну своего рождения, того, кем были его родители, и почему за ним все так охотятся, то „Выжженный путь” можно в какой-то малой степени назвать мистическим детективом. Однако я бы скорее определила его как приключенческий остросюжетный роман с элементами триллера и романа-загадки, поскольку тайна и ее раскрытие становится основным фактором развертывания событий в конце романа. Кроме того, в романе присутствуют и некоторые элементы романа воспитания, поскольку в нем изображается путь взросления Арсения, его постепенное осознание своих возможностей и умение ими пользоваться, постижение определенных жизненных истин. Если в начале романа это просто ребенок, то в конце – сформированный взрослый человек, пусть и в отчаянии, который сам избирает свой путь. Подтверждением этого служит также и название. Помимо главного значение (Via combusta – как «участок на небе между двух знаков зодиака, этих стрелок небесных часов – Стрельца и Скорпиона»), невозможно не согласиться, что это также и символическая характеристика жизненного пути Арсения, поскольку в прошлом у него остались смерти дорогих людей, тяжелые испытания и сожженные мосты.

 

Однак повернімося до порівняння „Фіолетових дітей” та „Випаленого шляху”. Перший роман засновується на загадкових, хвилюючих подіях майже тою ж мірою, що й на психології (змалюванні внутрішнього стану, роздумів, передчуттів, здогадок Дарини). А „Випалений шлях” – це більше просто розповідь хлопчика про своє життя від одного ключового моменту до іншого. Чесно кажучи, спершу мені трохи забракло тої психологічної складової, знайомої уже по першій книжці. Проте слід визнати, що авторка вчинила правильно, оскільки глибокодумні роздуми з вуст 12-14-річного хлопця виглядали б недостовірно, а десь, можливо, й смішно. Тому згадувана мною психологічна складова цілком успішно замінена на прекрасну роботу з матеріалом: добре підібрані імена та їх значення, пояснення певних явищ чи сутності осіб за допомогою додаткових та давніх значень слів (як то Майя від „маятися”, що своєю чергою іде від санкритської Майї, ілюзії), вивірені дати, принагідні вірші, які дають натяк, однак не дають розгадки всієї таємниці, сама таємниця народження Арсенія, що відсилає нас до міфів про божественних близнюків. Напругу подієву тут великою мірою заступає напруга інтелектуальна, хоча в момент кульмінації уже й не знаєш, яка саме, а чи обидві разом приводять тебе до цілком неочікуваного фіналу, що знову ж таки не тільки дає відповіді, а й ставить нові запитання. І підтвердженням цьому можуть бути знайомі з першого роману мотиви внутрішньої порожнечі та потреби згадати щось важливе. Однак хай кожен сам робить свої здогади.

 

Однако вернемся к сравнению „Фиолетовых детей” и „Выжженного пути”. Первый роман основывается на загадочных, волнующих событиях почти в той же степени, что и на психологии (изображении внутреннего состояния, размышлений, предчувствий, догадок Дарины). А „Выжженный путь” – это больше просто рассказ мальчика о своей жизни от одного ключевого момента к другому. Честно говоря, сначала мне немного не хватало той психологической составляющей, знакомой уже по первой книжке. Однако следует признать, что автор поступил правильно, поскольку глубокомысленные размышления из уст 12-14-летнего парня выглядели бы недостоверно, а где-то, возможно, и смешно. Потому упоминавшаяся мной психологическая составляющая вполне успешно заменена на прекрасную работу с материалом: хорошо подобранные имена и их значения, объяснения определенных явлений или сущности людей с помощью дополнительных и древних значений слов (как, например, Майя от „маяться”, что в свою очередь происходит от санкритской Майи, иллюзии), выверенные даты, подходящие стихотворения, которые дают намек, однако не дают разгадки всей тайны, сама тайна рождения Арсения, которая отсылает нас к мифам о божественных близнецах. На место напряжения событийного здесь в большей степени приходит напряжение интеллектуальное, хотя в момент кульминации уже и не знаешь, какое именно, или оба вместе приводят тебя к вполне неожиданному финалу, который опять же не только дает ответы, но и ставит новые вопросы. И подтверждением этому могут быть знакомые по первому роману мотивы внутренней пустоты и потребности вспомнить что-то важное. Однако пусть каждый сам делает свои предположения.

 

 

Якщо ж порівнювати „Фіолетових дітей” та „Випалений шлях” з точки зору головної ідеї твору, то можна сказати, що перший роман – це окреслення ситуації суспільство-індивідуум у цілому, показ того, як влада використовується для приборкання норовливих, відмінних від загальної маси людей, а не для справедливого управління людською спільнотою, а другий роман – це окремий випадок протистояння суспільства та індивідуума, змальований у найменших деталях.

Незважаючи на ці всі відмінності, як на мене, „Випалений шлях” – достойне продовження „Фіолетових дітей”. Гарна мова, цікавий сюжет з непередбачуваними, захопливими поворотами, хороша робота з матеріалом та вдало вмонтована в історію хлопчика таємниця – свідчення прискіпливої роботи письменниці над твором. І якщо часом здається, що напруга таки десь трошки ослабла, то можна припустити, що „Випалений шлях” – лише затишшя перед бурею, що її принесе нам третій роман Маріаннии Малиної.

 

Если же сравнивать „Фиолетовых детей” и „Выжженный путь” с точки зрения главной идеи произведения, то можно сказать, что первый роман – это подача ситуации общество-индивидуум в целом, демонстрация того, как власть используется для укрощения строптивых, отличных от общей массы людей, а не для справедливого управления человеческим сообществом, а второй роман – это частный случай противостояния общества и индивидуума, изображенный в мельчайших деталях.

Несмотря на все эти отличия, я считаю, что „Выжженный путь” – достойное продолжение „Фиолетовых детей”. Хороший язык, интересный сюжет с непредсказуемыми, увлекательными поворотами, хорошая работа с материалом и удачно вмонтированная в историю мальчика тайна – свидетельство кропотливой работы писательницы над произведением. И если иногда кажется, что напряжение таки где-то немножко ослабело, то можно допустить, что „Выжженный путь” – лишь затишье перед бурей, которую нам принесет третий роман Марианны Малиной.

 

 

Из Записок Книголюба

Рубрики:  Рецензии
Метки:  



 

Добавить комментарий:
Текст комментария: смайлики

Проверка орфографии: (найти ошибки)

Прикрепить картинку:

 Переводить URL в ссылку
 Подписаться на комментарии
 Подписать картинку